Pubblico questi racconti di grande interesse dell'amica Mariia Manko, autrice ucraina che, attualmente, vive in Italia, tratti da: L'amaro odore della solitudine degli uomini. Fanno parte di nove storie, in cui gli uomini raccontano diversi aspetti della loro solitudine.
Credo che ogni uomo
abbia il suo odore unico, che aggiunge profondità alle sue esperienze e sensazioni. Gli eventi del mio
libro si svolgono in diverse città
europee. In
particolare, l'incontro con l'artista Gustav avviene a Bergen, in Norvegia.
Questo dialogo parla non solo di solitudine, ma anche dei complessi rapporti
tra arte e vita personale.
(B.C,)
Пан Густав
- Густав, я можу віддатися тобі! - Піймавши його вражений погляд, я спокійно продовжувала, - Але тільки в обмін на відвертість душі!
Я була впевнена, що він не може відмовитися
від такої спокусливої пропозиції.
- Тебе ж усі знають
як ловеласа? - з усмішкою продовжувала я свій натиск.
- Ні, як художника, - цілком серйозно відповів Густав. - Але я дійсно творю за допомогою жінок. Навіть
якщо дівчина потворна, я можу витягти з
неї красу. Адже навіть шрам на обличчі...
- У кожного з нас
свої шрами, - перебила я…
- О, ти знову про душу, - протягнув Густав.
- Ти спав зі всіма
своїми музами?
- О, я сходив з
розуму від кожної з них. Але насправді спокушали мене не жінки, а мої ж
картини. Коли я їх писав, я бажав... І якщо секс - це енергія, то вона править світом, лише вона!
- А як же любов?
- Я сам себе не
люблю.
Можна любити мої картини, але не
мене.
Що це було в його словах: смуток, замішання, роздратування, гнів? Ні! У них було
неприйняття себе. Він приймав лише свою самотність. Адже, якби він не був самотнім, не створив би стільки
картин і не виставлялися б вони в багатьох містах. Заради них він жертвував
усім…
- З тобою, напевно,
складно жити.
- Так, моя дружина
часто повторює: «Зірка капризує». А ти б таке терпіла?
- Сподіваюся, Бог
убереже мене від долі бути дружиною художника!
- Ти дуже добре
розумієш мене, чи не сама ти така?
- Ні!
Я не дозволила перевести йому
стрілки на себе.
- У тебе є діти?
- Так, сину шість
років.
- Ти хотів би, щоб
він був схожий на тебе?
- Я не бажав би йому
такої долі. Адже все моє життя -
це пошук.
Я пив, розпустився, але все це
заради картин. Я ненавидів свої творіння, спалював їх, переписував
заново...
- Але ж вони
продаються?
- Так, я відомий,
отримую хороші гроші. Але ціна цьому - відсутність постійності, у мене немає прив'язаностей. Я живу в тотальній самотності.
- А як же сім'я?
- Я можу залишити
її.
Я жахнулася тому, з якою
легкістю він це сказав. Але не хотіла судити його,
а намагалася зрозуміти.
- Якщо б на одній
чаші терезів була сім'я, а на іншій – картини… Ти б вибрав картини!
- Так!
Я показала йому на
годинник:
- У мене автобус через 15 хвилин.
- Залишся, -
благальним тоном сказав Густав. – А вранці поїдеш.
- Прощавай, Густав! Не треба влаштовувати сцен. Будь чоловіком!
-----------------------------------
Il signor Gustav
- Gustav, posso abbandonarmi a te! - catturando il suo
sguardo stupito, continuai tono giocoso - Ma solo in cambio di un'anima
sincera!
Ero sicura
che non potesse rifiutare una proposta così allettante.
- Non ti conoscono tutti come un donnaiolo? -
continuai a incalzarlo con un sorriso.
- No, come artista - rispose Gustav del tutto serio. -
Ma in realtà creo attraverso le donne. Anche se una ragazza è brutta, posso
tirarne fuori la bellezza. Perché persino una
cicatrice sul viso...
- Ognuno di noi ha le sue cicatrici - l'interruppi...
- Oh, di nuovo parli dell'anima - tirò per le lunghe
Gustav.
- Hai fatto sesso con tutte le tue muse?
-Oh, sono impazzito per ognuna di loro. Ma in realtà non
erano le donne a tentarmi, ma i miei stessi quadri. Quando li dipingevo, mi
assaliva il desiderio del sesso. E se il sesso è energia, è proprio quella che
governa il mondo, solo quella!
- E l'amore?
- Non amo nemmeno me stesso. Si possono amare i miei
quadri, ma non me.
Che cosa
c'era in quelle parole: tristezza, confusione, irritazione, rabbia? No! C'era
il rifiuto di sé. Accettava solo la sua solitudine.
Perché se non fosse stato solo, non avrebbe dipinto così tanti
quadri e non sarebbero stati esposti in molte città. Per quelli sacrificava
tutto...
- Con te dev'essere difficile vivere.
- Sì, mia moglie ripete spesso: 'La stella fa i
capricci'. Tu l'accetteresti?
- Spero che Dio mi preservi dal destino di essere la
moglie di un artista!
- Mi capisci molto bene, forse lo sei anche tu?
- No!
Non gli
permisi di distogliere l'attenzione su di me.
- Hai figli?
- Sì, mio figlio ha sei anni.
- Vorresti che gli assomigliasse?
- Non gli augurerei un destino simile. Dopotutto,
tutta la mia vita è una ricerca. Ho bevuto, sono caduto nella dissolutezza, ma
tutto questo per i quadri. Ho odiato le mie creazioni, le ho bruciate, le ho
riscritte da capo...
- Ma si vendono?
-Sì, mi conoscono, guadagno bei soldi. Ma il prezzo da
pagare è l'assenza di stabilità, non ho attaccamenti. Vivo in una solitudine
totale.
- E la famiglia?
- Posso lasciarla.
Rabbrividii:
con quanta facilità lo disse. Ma non avevo intenzione di giudicarlo, cercavo di
capirlo.
- Se da una parte ci fosse la famiglia e dall'altra i
quadri... sceglieresti i quadri!
- Sì!
Gli indicai
l'orologio:
- Ho l'autobus tra 15 minuti.
- Resta - disse Gustav in tono implorante. - E domani
mattina partirai.
- Addio, Gustav! Non fare scene. Sii un uomo.
-----------------------
Mr Gustav
- Gustav, I can give myself to you! -
Catching his shocked gaze, I calmly continued, - But only in exchange for the
sincerity of your soul!
I
was sure he couldn't refuse such a tempting offer.
- Everyone knows you as a womanizer, don't
they? - I continued my pressure with a smile.
- No, as an artist, - Gustav replied quite
seriously. - But I do create through women. Even if a girl is ugly, I can
extract beauty from her. Even a scar on the face...
- Each of us has our own scars, - I
interrupted...
- Oh, you're talking about the soul again,
- Gustav drawled.
- Did you sleep with all your muses?
- Oh, I went crazy for each of them. But in
reality, it wasn't the women who seduced me, but my own paintings. When I
painted them, I desired... And if sex is energy, then it rules the world, only
it!
- What about love?
- I don't even love myself. One can love my
paintings, but not me.
What was in his words: sadness, confusion, irritation, anger? No! There
was self-rejection. He only accepted his loneliness. After all, if he weren't
lonely, he wouldn't have created so many paintings, and they wouldn't be
exhibited in many cities. He sacrificed everything for them...
- It must be difficult to live with you.
- Yes, my wife often repeats: "The
star is being capricious." Would you tolerate such a thing?
- I hope God spares me from the fate of
being an artist's wife!
- You understand me very well, aren't you
the same?
- No!
I
didn't allow him to turn the tables on me.
- Do you have children?
- Yes, my son is six years old.
- Would you want him to be like you?
- I wouldn't wish such a fate on him. After
all, my whole life is a search. I drank, I became dissolute, but all this was
for the sake of paintings. I hated my creations, burned them, repainted them...
- But they sell, don't they?
- Yes, I'm famous, I get good money. But
the price for this is the lack of constancy, I have no attachments. I live in
total solitude.
- What about your family?
- I can leave them.
I
was horrified by how easily he said it. But I didn't want to judge him, I tried
to understand.
- If on one side of the scales was your
family, and on the other – your paintings... You would choose the paintings!
- Yes!
I
pointed at the clock:
- My bus leaves in 15 minutes.
- Stay, - Gustav said in a pleading tone. -
You can leave in the morning.
- Goodbye, Gustav! No need for scenes. Be a man!
-------------
Містер Дарсі
- Чи не бажає
панянка покататися на повозці?
У нього були величезні сині очі та густе, сивіюче, жорстке
волосся. Напевно, таке ж, як і його характер, вирішила я.
- А чому б і ні?!
Ми поїхали разом у повозці, запряженій двома
білосніжними кіньми, які випромінювали чистоту та невинність. Вже у перші п'ять
хвилин я дізналася, що містер Дарсі двадцятий рік поспіль приїжджає до
«Лебединого замку» Людвіга II. Причому завжди один. Мені це здивувало, бо на
його руці я побачила обручку, а судячи з зовнішності, в нього не було б
труднощів взяти з собою у подорож будь-яку дівчину.
- А чому ви не
приїжджаєте сюди з дружиною? – не втрималася я від прямого за питання.
- Дружина - це не
моє кохання! - сказав він з вражаючою
прямотою та відвертістю.
- Але ж ви живете
разом, виховуєте дітей?
- Так, це так! Але я
любив і завжди буду любити іншу дівчину. Хоча це кохання прирекло мене на вічну
самотність…
Тут він замовк, і якийсь час пильно вдивлявся в мене.
- Боже, як же ти
схожа на неї! – раптом вирвалося у містера Дарсі.
Тут я
зрозуміла, чому абсолютно незнайомий чоловік так відвертий зі мною.
- І ось тепер моє
серце знаходиться в голові, - сумно завершив він свої одкровення.
- Але всі почуття
проходять через мозок, а не йдуть напряму від серця, - я намагалася вгамувати
його запал, транслюючи точку зору сучасної науки.
Мабуть, це збило містера Дарсі з пантелику,
бо він відвернув від мене погляд і деякий час дивився в простір. Але мене вже
не можна було зупинити в своїй
письменницькій цікавості.
- А коли ж твоє
серце перемістилося з грудей до голови?
- Я любив її, люблю
зараз і буду любити завжди. Ми зустрінемося на небесах або в наступному житті, але
обов'язково будемо разом! А зараз я несу свою ношу. Ми з нею обоє були
молодими, без пам'яті закоханими одне в
одного. Все було чудово, ми вже збиралися одружитися. Вона полетіла відвідати
родичів…
Містер Дарсі замовк, і хоча я й так все зрозуміла, тихо-тихо промовив:
- Але літак не
долетів….
Що я могла сказати?! Коли мова йде про смерть, слова недоречні. А
жаль і зітхання тільки прикривають неможливість змінити ситуацію.
- Я відвіз її прах
сюди, біля замку, де ми були такі щасливі разом. Тепер я щороку приїжджаю сюди,
щоб вшанувати її пам'ять.
- А дружина?
Не питайте у письменників, чому вони іноді ризикують
сипати сіль на рани інших людей.
Містер Дарсі відповів сухо і безчуттєво:
- Дружина все знає,
я одружився для продовження роду.
І я зрозуміла, що в той момент, коли він
дізнався про загибель коханої, з його життя зникли емоції. Вони поверталися
лише в ті дні, які він проводив тут, у замку Людвіга II.
- Чому ти вважаєш,
що тобі не пощастило? Адже
твоє кохання вічне. А, якби вона була жива, можливо, тебе спіткало б
розчарування…
Я даремно так сказала. Адже ця історія
підносила його. Завдяки їй він відчував себе кимось особливим. Він
насолоджувався своєю самотністю, любив її, плекав і ні за що не проміняв би її
на те, щоб бути щасливим з дружиною і дітьми.
Всю решту шляху ми мовчали.
І тільки при виході з повозки містер Дарсі,
подаючи мені руку, сказав:
- У моєї самотності солодкий запах ностальгії.
----------------
Il signor Darcy
- La signorina desidera fare un giro in carrozza?
Aveva enormi occhi azzurri e capelli folti,
grigi e rigidi. Probabilmente come il suo carattere, decisi.
- E perché no?!
Siamo
partiti insieme in una carrozza trainata da due cavalli bianchi come la neve,
che irradiavano purezza e innocenza. Nei primi cinque minuti ho scoperto che il
signor Darcy viene al "Castello del Cigno" di Ludwig II da vent'anni.
Sempre da solo. Mi ha sorpreso, perché ho visto
un anello al suo dito e, a giudicare dall'aspetto, non avrebbe avuto difficoltà
a portare con sé qualsiasi ragazza in viaggio.
- Perché non viene qui con
sua moglie? - non ho potuto fare a meno di chiedere direttamente.
- Mia moglie non è il mio amore! - ha detto con
sorprendente schiettezza e sincerità.
- Ma vivete insieme, crescete i figli?
- Sì, è così! Ma ho amato e amerò sempre un'altra
ragazza. Anche se questo amore mi ha condannato a una solitudine eterna...
Si è zittito
e per un po' mi ha fissato intensamente.
- Dio, quanto le somigli! - è sfuggito improvvisamente
al signor Darcy.
Lì ho capito
perché un uomo completamente sconosciuto era così aperto con
me.
- E ora il mio cuore è nella mia testa, - ha concluso
tristemente le sue rivelazioni.
- Ma tutti i sentimenti passano attraverso il
cervello, non vanno direttamente dal cuore, - ho cercato di calmare il suo
ardore, trasmettendo il punto di vista della scienza moderna.
Forse questo
ha confuso il signor Darcy, perché ha distolto lo
sguardo da me e ha guardato nel vuoto per un po'. Ma ormai non potevo essere
fermata nella mia curiosità di scrittrice.
- E quando il tuo cuore si è spostato dal petto alla
testa?
- L'ho amata, la amo ora e l'amerò sempre. Ci
incontreremo in cielo o nella prossima vita, ma saremo sicuramente insieme! E
ora porto il mio fardello. Eravamo entrambi giovani, perdutamente innamorati
l'uno dell'altra. Tutto era meraviglioso, stavamo per sposarci. Lei è volata a
trovare i parenti...
Il signor
Darcy si è zittito, e anche se avevo già capito tutto, ha detto piano piano:
- Ma l'aereo non è arrivato....
Cosa potevo
dire?! Quando si parla di morte, le parole sono inopportune. E il dispiacere e
i sospiri coprono solo l'impossibilità di cambiare la situazione.
- Ho portato le sue ceneri qui, vicino al castello,
dove eravamo così felici insieme. Ora vengo qui ogni anno per onorare la sua
memoria.
- E tua moglie?
Non chiedete
agli scrittori perché a volte rischiano di spargere sale
sulle ferite degli altri.
Il signor
Darcy ha risposto secco e insensibile:
- Mia moglie sa tutto, mi sono sposato per continuare
la stirpe.
E ho capito
che nel momento in cui ha saputo della morte della sua amata, le emozioni sono
scomparse dalla sua vita. Tornavano solo nei giorni che trascorreva qui, nel
castello di Ludwig II.
- Perché pensi di non
essere fortunato? Dopotutto, il tuo amore è eterno. E se lei fosse viva, forse
saresti stato deluso...
Ho detto
inutilmente così. Perché questa storia lo elevava. Grazie a
lei si sentiva speciale. Si godeva la sua solitudine, la amava, la coltivava e
non l'avrebbe mai scambiata per essere felice con sua moglie e i suoi figli.
Per il resto
del viaggio siamo rimasti in silenzio.
E solo quando
siamo scesi dalla carrozza, il signor Darcy, porgendomi la mano, ha detto:
- La mia solitudine ha un dolce profumo di nostalgia.
- Would the young lady like to take a ride
in the carriage?
He
had huge blue eyes and thick, graying, coarse hair. Probably just like his
character, I decided.
- Why not?!
We
rode together in a carriage drawn by two snow-white horses that radiated purity
and innocence. Within the first five minutes, I learned that Mr. Darcy had been
coming to Ludwig II's "Swan Castle" for twenty years in a row. Always
alone. This surprised me because I saw a ring on his finger, and judging by his
appearance, he wouldn't have had any difficulty taking any girl with him on a
trip.
- Why don't you come here with your wife?
- My wife is not my love!
- But you live together, raise children?
- Yes, that's true! But I loved and will
always love another girl. Although this love has doomed me to eternal
loneliness...
Here he fell silent and stared at me intently for a while.
- God, how much you resemble her!
At
this point, I understood why a complete stranger was being so open with me.
- And now my heart is in my head.
- But all feelings pass through the brain,
not directly from the heart.
This probably threw Mr. Darcy off balance, as he turned his gaze away
from me and stared into space for a while. But I couldn't be stopped in my
writerly curiosity.
- And when did your heart move from your
chest to your head?
- I loved her, I love her now, and I will
love her always. We will meet in heaven or in the next life, but we will
definitely be together! And now I carry my burden. We were both young, madly in
love with each other. Everything was wonderful, we were already planning to get
married. She flew to visit relatives...
Mr. Darcy fell silent, and although I already understood everything, he
whispered very quietly:
- But the plane didn't make it...
What could I say?! When it comes to death, words are inappropriate. And
pity and sighs only cover up the impossibility of changing the situation.
- I brought her ashes here, near the castle
where we were so happy together. Now I come here every year to honor her
memory.
- And your wife?
Don't ask writers why they sometimes risk rubbing salt into other
people's wounds.
Mr. Darcy answered dryly and emotionlessly:
- My wife knows everything, I married to
continue the family line.
And I understood that at the moment when he learned about his beloved's
death, emotions disappeared from his life. They only returned on those days he
spent here, at Ludwig II's castle.
- Why do you think you're unlucky? After
all, your love is eternal. And if she were alive, you might have been
disappointed...
I
shouldn't have said that. After all, this story elevated him. Because of it, he
felt special. He enjoyed his loneliness, loved it, cherished it, and would
never trade it for being happy with his wife and children.
We
remained silent for the rest of the journey.
And only when getting out of the carriage did Mr. Darcy, offering me his
hand, say:
- My loneliness has the sweet scent of nostalgia.
----
Марія Манко, пишаючись своїм українським походженням, перейшла від стоматології до літератури, втілюючи стійкість і пристрасть до сторітелінгу. Спочатку стоматолог і християнка, вона прийняла свою особистість як авторка магічного реалізму та буддистка, ставлячи на перше місце щастя та мужність. Її літературна кар’єра розпочалася ще під час навчання на стоматолога зі збірки “Ніч поцілунків” або “Одеський Декамерон”, романтичної еротичної колекції, яка викликала суперечки та привернула увагу. Після п’яти років роботи в стоматології її подорожі Європою надихнули на створення “Гіркого запаху чоловічої самотності”, де вона досліджувала самотність через унікальні чоловічі перспективи, використовуючи запах як літературний прийом. Звернувшись до пригодницької фантастики, Марія привернула міжнародну увагу завдяки книзі “Крізь чарівні окуляри”, яка поєднує магічний реалізм для змішування реальності з фантазією. Її відомий історичний роман “У пошуках Мартіна Ідена”, натхненний Джеком Лондоном, демонструє її творче зростання, досліджуючи теми кохання, амбіцій та самопізнання. Активна учасниця європейських літературних подій, Марія прагне опублікувати фентезійну книгу про війну в Україні, відображаючи її складності. Відзначена різними нагородами, Марія надихає інших своїми різноманітними творами, пропагуючи автентичність та єдність між людьми.
Maria Manko orgogliosa di essere ucraina, è passata dalla odontoiatria alla letteratura, incarnando resilienza e passione per la narrazione. Originariamente dentista e cristiana, ha abbracciato la sua identità di autrice di realismo magico e buddista, dando priorità alla felicità e al coraggio. La sua carriera letteraria è iniziata mentre studiava odontoiatria con La notte dei baci o Il Decamerone di Odessa, una raccolta erotica romantica che ha suscitato polemiche e attenzione. Dopo cinque anni in odontoiatria, i suoi viaggi in Europa hanno ispirato L’amaro odore della solitudine maschile, esplorando la solitudine attraverso prospettive maschili uniche utilizzando l’olfatto come dispositivo letterario. Avventurandosi nella narrativa d’avventura, Mariia ha ottenuto attenzione internazionale con Attraverso gli Occhiali Magici, abbracciando il realismo magico per fondere realtà e fantasia. La sua acclamata narrativa storica, Alla ricerca di Martin Eden, ispirata da Jack London, mostra la sua crescita, esplorando temi di amore, ambizione scoperta di sé. Attiva negli eventi letterari europei, Mariia cerca di pubblicare un libro fantasy sulla guerra in Ucraina, catturandone le complessità.Riconosciuta con vari riconoscimenti, Mariia ispira gli altri attraverso le sue opere diverse, promuovendo autenticità e unità tra le persone.
Mariia Manko, proud to be Ukrainian, transitioned from dentistry to literature, embodying resilience and a passion for storytelling. Originally a dentist and Christian, she embraced her identity as a magic realism author and Buddhist, prioritizing happiness and courage.Her literary career began while studying dentistry with The night of kisses or The Odessa’s Decameron, a romantic erotic collection that sparked controversy and attention.After five years in dentistry, her European travels inspired Bitter smell of men’s loneliness, exploring loneliness through unique male perspectives using smell as a literary device. Venturing into adventure fiction, Mariia gained international attention with “Through the magic sunglasses,” embracing magic realism to blend reality with fantasy. Her acclaimed historical fiction, Finding Martin Eden, inspired by Jack London, showcases her growth, exploring themes of love, ambition, and self-discovery. Active in European literary events, Mariia seeks to publish a fantasy book about the war in Ukraine, capturing its complexities. Recognized with various accolades, Mariia inspires others through her diverse works, promoting authenticity and unity among people.
LAutriche la trovate su facebook a questo link:
